На сході України тривають жорстокі бої, частина країни лежить у руїнах, тим часом на Печерських пагорбах приймають свідомо непопулярні рішення про зниження виплат військовим, а багато хто з українських політиків знову почали опікуватися власними рейтингами та думати про майбутні вибори. Про це Харків Times поговорив з ексголовою Верховної Ради, а нині головою міжфракційного об’єднання “Розумна політика” Дмитром Разумковим, який був у Харкові, повертаючись до столиці з чергової поїздки на Донеччину.
Про проблеми на фронті та відчуття реалій війни у Києві
Ми багато разів приїздили у прифронтову зону з членами нашої команди «Розумної політики», і будемо це робити далі. Як вся Україна, намагаємось чимось допомогти. Ми точно не унікальні, хто що може – той те і тягне: іноді машина якась, іноді гуманітарка, броніки, каски, турнікети – як всі. А з іншого боку, це важлива частина наша роботи, як народних депутатів. Коли ти знаходишся в Києві – ти знаходишся в абсолютно іншій реальності і не завжди відчуваєш багато проблем, які є вкрай важливими для хлопців на лінії фронту або біля неї.
Наприклад, минулого разу ми привезли з Донеччини питання про те, що треба присвоювати військові офіцерські звання тим хлопцям і дівчатам, які мають бойовий досвід, хорошу репутацію серед своїх побратимів, знаходяться на гарному рахунку в командирів і достойні того, щоб стати офіцерами – але не встигли під час мирного життя отримати вищу освіту. Якщо в тебе немає вищої освіти, ти не можеш отримати первинне офіцерське звання. Це така абсолютно радянська незрозумілість, яку треба було прибрати. Ми її прибрали. Нам багато зусиль коштувало, щоб законопроєкт потрапив до залу, але його підтримали у першому читанні 304 народні депутати, а потім ми приймали це рішення майже конституційною більшістю. Чекаємо найближчим часом відповідних документів і наказів від Міністерства оборони.
Про відміну премій військовим
Мені дуже дивно, коли у Києві кажуть, що армія підтримає, що забрали 30 тисяч премії. Я спілкувався із тими, хто сьогодні воює в Костянтинівці, у Краматорську, в Часовому Ярі. Всі мені кажуть, що вони не підтримують цю ініціативу. Вони не розуміють – як так сталося? чому сьогодні? чому ніхто не пояснив? Ця ситуація викликала образу навіть для тих, для кого гроші є десятим питанням. Тому, що це – неповага.
Люди йшли на фронт за покликом серця і віддавали життя й здоров’я не за 30, не за 100 і не за мільйони. Вони віддавали це за батьківщину, щоб у їх місто або село не прийшов «руський мір», щоб їх родина жила в будинку, а не була похована в лісі, як це зараз в Ізюмі… Фінансове забезпечення – це була лише одна зі складових, але вона важлива. В когось на ці кошти сьогодні живе його родина. Паралельно з цим ці кошти йдуть на те, щоб боєць купив собі бронік, каску, форму, фліску, шкарпетки, іще щось потрібне. Затюнінгував свій калаш, придбав ночник, теплік, каліматор, магніфір і багато інших необхідних речей, які, на жаль, не завжди держава забезпечує. І нерідко передані волонтерами автівки, які військові не змогли поставити на облік, вони заправляють і ремонтують своїм коштом. І все це – з тих же 30 або 100 тисяч.
Ще на початку війни я та багато колег по парламенту з різних фракцій задавали питання керівництву міністерства фінансів, профільних комітетів, представникам уряду: ви впевнені, що зможете забезпечити достатньо високий рівень утримання для військовослужбовців, який ви зараз даєте? Ви ж не зможете зменшити ці суми. Вони сказали: 100% ми впевнені, всього нам вистачить. А зараз ми прийшли до того, як є.
З людьми треба бути відвертими. Немає у вас грошей? Вийдіть, скажіть: ми витратили їх всі на дороги, тому грошей на армію немає, давайте думати, що з цим робити. Ну це чесно хоча б. Хлопці кажуть: а от ми їздили на херсонський напрямок – будується одеська траса. Будується, не ремонтується. Зараз колега наш їздив у напрямку Чернігова – і там будують дорогу. Я за дороги, я дуже підтримую «Велике будівництво». Але ж давайте будемо займатися великим будівництвом одразу після великої перемоги. Це ж принципово – що ж, сьогодні не бліндажі будувати, не забезпечувати армію, а будувати дороги?! Зараз виглядає це як якась диверсія.
І коли ти в солдата забираєш 30 тисяч, а в наглядових радах зарплати – мільйони, це теж незрозуміло. Нещодавній скандал: в УкрЕксімбанк голова правління отримує – 1770 тисяч, член правління – 901 тисячу, ще один член правління – 562 тисячі. Ну, якось трошки може підзатягнути, як кажуть, пояси? Ось націоналізували підприємство «Укртатнафта». Поставили керівнику цього підприємства 3,2 мільйони. Я розумію, він повинен отримувати якусь зарплату. Але беремо цю суму та ділимо на 30 тисяч. Це доплати для 106 бійців. 106 бійців – це рота. А рота добре вмотивованих, забезпечених бійців дуже часто тримає такі позиції, що батальйони російські там лягають. І якщо цієї роти не буде, завтра не буде цього голови правління. Нічого не буде, країни не буде.
Ми із нашою командою від «Розумної політики» й депутатами з інших фракцій підписали законопроект 9071, який повертає 30 тисяч премії для військовослужбовців. Так, як це було раніше, за виключенням, курсантів, які ще не воюють, а вчаться воювати. Я розумію, що можна переглянути умови виплат, не прирівнювати тих, хто знаходиться у Львові, до тих, хто знаходиться в Костянтинівці.
Про наміри влади монетизувати пільги для військових
Ініціатива монетизувати пільги для військових проговорювалась, але вона, на щастя, ще не виписана. Виглядає це наступним чином: є пільги для військовослужбовців, які передбачені законом, але які фактично не виконуються. Або є пільги, якими вони не користуються, наприклад, проїзд у транспорті. Пропонується замінити ці пільги на два-три роки якоїсь стипендії. Особисто я проти цього. Я добре пам’ятаю, як відбувалася монетизація для пенсіонерів. Була фіксована цифра, на той момент курс долару був по 8. Якщо ж її зараз перерахувати, то ця цифра складає, фактично, у п’ять разів менше.
І те, що я почув від військових – вони теж не в захваті. І це питання точно не на часі. Сьогодні заглиблюватись у деталі ніхто не буде – не до цього, хлопцям та дівчатам на фронті треба воювати. Вони почули одне: в нас хочуть забрати пільги. Якщо вони захищають державу, то держава повинна захищати їх. І коли вони цього не бачать з боку влади, це викликає зневіру в майбутньому.
Про відновлення територій, постраждалих від війни
Системну роботу з відновлення треба було починати робити влітку минулого року. В минулому році Верховною Радою були виділені кошти на відновлення, але вони не були освоєні та реалізовані урядом.
Відновлення повинно було йти по кількох напрямках. Перший – відновлення житла на тих територіях, які зруйновані, і куди можуть повертатися люди. Людині для того, щоб виживати в умовах війни, треба щонайменше п’ять базових речей: дах над головою, робота, школа й дитячий садочок для дитини, лікарня або поліклініка та магазин, в якому можна купити собі поїсти. Ось у Бородянці вирішили побудувати містечко для переселенців. Але ж це вирішує лише перше питання – дах над головою. Там немає роботи для такої кількості людей, їздити у Київ – це півтори години в один кінець в кращому випадку. Шкіл немає, садочків немає, лікарні, яка може обслуговувати таку кількість людей, – немає. Магазин є… Є громада під Києвом куди переїхала велика кількість переселенців. Замість того, щоб допомогти їм – побудувати ще одну школу, побудувати дитсадок, будинок для постійного проживання переселенців – ми займаємось тим, на чому легко освоїти кошти.
Друге – відновлення бізнесу, і я вважаю, що ми втратили дуже багато часу. Ми це пропонували Уряду, Раді, але нас у цьому не підтримали. Ми отримували кредити від наших міжнародних партнерів під 1-2% річних, і замість того, щоб їх просто витратити, що ми й зробили, можна було дати їх в якості кредитів українському бізнесу. Поставте 3-5% річних, дайте державну гарантію – і люди повернуться, повернуться підприємства, повернуться люди на місця.
Про підтримку бізнесу під час війни
Бізнес продовжує падати, а його робота – це питання існування країни. Ми не можемо забезпечувати українську армію за рахунок коштів, які отримуємо в якості кредитів від міжнародних партнерів. Наповнення військового бюджету – виключно з податків українців. Але ж тут великі проблеми – відсутність великої стратегії щодо податків, взагалі відсутність стратегії. Як ми рухаємось? куди ми рухаємось? – це хаотично, це нагадує біг курки з відрубаною головою. А підходи деяких колег по парламенту – рідкісну дурість. Замість того, щоб заробляти, отримуючи податки до державного бюджету з більшої кількості бізнесу, вони намагаються просто збільшити податки замість того, щоб збільшити бізнес – і таким чином наповнити бюджет. Але це нагадує старий анекдот: щоб корова більше давала молока і менше їла, її треба менше годувати і більше доїти. Але ніхто не думає про те, що завтра корова здохне. І «корова» під назвою «український бізнес» з такими підходами просто здохне.
От зараз пішли розмови: треба скасувати пільгові податки для бізнесу – замість 2% з обороту повернути 5%. Але я ставлю питання, на яке мені ніхто не може відповісти, всі починають як страус ховати голову в пісок: а як бути з тим, про що сказав Президент? Він на початку війни пообіцяв бізнесу: ви не їдьте до Польщі, не закривайтеся, не звільняйте людей – держава вам допоможе. Грішми допомогти не можемо, але ми вам зменшуємо податки. Причому, ми їх зменшимо до кінця війни, плюс щонайменше один рік. Як сьогодні «Слуга народу» може йти проти Президента? Або Президент повинен вийти й сказати: в нас міняється диспозиція, ми не будемо підтримувати бізнес, ми скасовуємо ці норми. Або ж… ну, ви якось визначиться! І я розумію, що відбудеться: бізнес просто порахує та почне закриватися. В нас великий бізнес і так впав, в нас багато підприємств було на Сході, багато підприємств було в Харкові, які, на жаль, зруйновані. І вони найбільшим часом не зможуть відновитися. Були важливі підприємства з великою доданою вартістю, наприклад, той самий ФЕД – наскільки мені відомо, сьогодні він не працює.
Сьогодні відроджувати великі підприємства в Харкові немає сенсу – давайте говорити чесно – тому що завтра вони можуть бути зруйновані. Ми повинні підтримати те, що працює, і повинні зробити так, щоб ті підприємства, які були харківські й сьогодні знаходяться деінде, не поїхали за кордон. Хай вони поки що, до кінця війни, побудуть у Львові або Чернівцях. Але потім вони зможуть повернутися. Але якщо вони виїдуть за кордон – ми можемо тут великий хрест поставити й привітати Польщу, що в неї з’явився ще один великий бізнес завдяки Україні.
Про проблеми харківських вишів
Я дуже люблю Харків. Це місто, де я себе дуже комфортно почуваю. Мені подобається і архітектура, і люди, і парки, і багато інших речей, які тут є. І завжди подобались виші. Те, що сьогодні з ними сталося – це велика проблема, тому що Харків був поєднанням промисловості, освіти й науки. Питання це відновити буде стояти на порядку денному, але воно важке і все ж таки не сьогодні. Щоб відновити роботу вишів, якнайменше треба, щоб припинилися обстріли міста. Бо фізично ніхто у небезпеку навчатися не поїде. І схожа ситуація – у Запоріжжі, іншим містам трошки легше, а ці два міста найбільше потерпають в цьому плані.
Про «повернення політики» в Україні та майбутні вибори
На початку війни було менше політики, зараз же в багатьох політика грає в одному місці. Є ті, для кого війна завершилась в минулому травні, коли від Києва відійшли, коли можна було повилазити з глибоких підвалів, і відчувати себе більш-менш безпечно. Вже тоді хтось почав думати, як вибори восени провести – поки в них високий рейтинг. Я кажу: та почекайте готуватися до виборів, спочатку тут давайте переможемо, а далі подивимось, як у вас буде на виборах виходити.
В моєму розумінні вибори сьогодні неможливі. Але вже сьогодні тестують суспільство: як воно відреагує, якщо буде заборона військовим брати участь у виборах. Військові сьогодні мають найвищу повагу й довіру в суспільстві. А це комусь не подобається, хтось це сприймає, як загрозу власним політичним амбіціям. Я – не сприймаю. Сьогодні військові роблять так, щоб ми перемогли, і ми повинні їм в цьому допомагати. Прийдуть вибори – будемо змагатися, але це повинно бути саме змагання. Проблема в тому, що в Україні вибори, окрім останніх, – це війна на знищення, а не змагання розуму, ідей, підходів та цінностей. Я думаю, що військові 100-відсотково будуть в стінах парламенту, вважаю, що це добре, тому що запит на справедливість сьогодні дуже високий, а вони є одними з гарантів справедливості. І сьогоднішня соціологія показує, що такі можливості в армії є.
Я впевнений, що буде мінятися ситуація, тому що після війни будуть ще запити на відновлення, на безпеку. До того ж, представники армії будуть в різних політичних силах – це також буде міняти політичну конфігурацію. Але намагатися сьогодні когось вирізати з політичного простору, тому що тобі це не подобається – це погано. Так, як це відбувається з «Єдиним марафоном» – коли відмітається все, що не вкладається в ідеологію партії, те, що опозиція – не до держави, опозиція до безглуздих безвідповідальних корупційних рішень, які приймаються. Але я це бачив вже в одній країні, яку важко назвати країною, і мені б не хотілося, щоб ці ідеї після нашої перемоги якось прижилися в Україні. Ми якраз і воюємо за те, щоб бути частиною Європи, наші хлопці та дівчата віддають за це життя – за те, щоб Україна була демократичною, вільною, мала свободу слова, багато інших речей.
Про сьогоднішню роботу колишніх депутатів з ОПЗЖ у парламенті
В стінах парламенту сьогодні є дві групи, які утворилися після розпаду фракції ОПЗЖ, і вони голосують на 99,9% з представниками «Слуги народу». Ми фактично маємо нову коаліцію в стінах парламенту. Мабуть, це зручно, я не знаю… Згідно із Конституцією, забрати в когось з них мандати на рівні парламенту не можна. Я розумію, що українцям це не подобається. Я думаю, що тим, хто в парламенті, варто було б написати заяву – дехто й написав, але не від хорошого життя. Мені дуже “сподобалась” історія з Ковальовим (Олексій Ковальов –заступник голови окупаційної влади Херсонщини, донедавна був депутатом Верховної Ради України від партії “Слуга народу”, вбитий у серпні 2022 року у місті Гола Пристань – ХТ). Людина фактично сама сказала, що вона – зрадник. Всі ходили, питалися: як в нього забрати мандат, це ж неподобство?! А все ж дуже просто – в рамках закону, кримінальне провадження, вирок суду – і автоматично він втрачає мандат. Так само і по багатьох інших депутатах з різних фракцій. Так має бути в ідеалі. Сьогодні багато про це говорять, але представники ОПЗЖ сьогодні дуже зручні для влади. На підтвердження моїх слів можемо просто подивитися, хто голосує за найбільш погано-резонансні закони і за корупційномісткі закони в стінах парламенту? Ну не можна голосувати такі речі, де корупція лежить на поверхні, а вони їх голосують. Той же закон Шуляк 5655, після якого вона пішла до військового у військовий шпиталь в Києві та почала йому розповідати, що він неправий й чому треба голосувати за її корупційний закон – людині, яка втратила дві ноги! Це, до речі, знову – про повагу до військових.
Я вважаю, що й ті, хто втік, а потім сидів у всяких «батальйонах Монако» – повинні мати совість, написати заяву про відставку та відправитись додому в Монте-Карло або ще куди, тому що там в них і є дім.
Про те, чи збереглися в Разумкова президентські амбіції
У мене зараз зберіглася одна амбіція – перемогти. І я все роблю для того, щоб ця держава перемогла – починаючи від поїздок на фронт разом з нашими друзями, колегами, які допомагають гуманітаркою й цивільному населенню, яке постраждало від війни, і військовим, і так само працюючи як народний депутат, як голова об’єднання «Розумна політика», в стінах парламенту. Якщо не буде цієї країни – мені дійсно нема куди їхати. Від початку повномасштабного вторгнення моя родина нікуди не виїздила з України, у мене немає нічого за кордоном – вілл в Італії, Іспанії, Монако, Монте-Карло. Усе моє життя та інтереси пов’язані з моєю країною.
Я не займаюсь сьогодні політиканством, але політика – це частина нашого життя. В нас розуміння політики завжди мало таке негативне забарвлення. Але об’єктивно в нас має бути економічна політика, яка фактично є стратегією розвитку – її в нас немає. В нас має бути фінансова політика, міжнародна політика, в нас має бути культурна політика, в нас має бути багато різних політик, і бажано, щоб вони всі носили розумні підходи до вирішення питань. І мали стратегії розвитку, а не «одноходовки».
З політики я точно не піду. Я вважаю, що є багато речей, які я ще не зробив, а мені би хотілося, і я сподіваюсь, вони підуть на користь нашому суспільству. А що стосується виборів – давайте отримаємо одну перемогу, і тоді потім матимемо багато інших перемог. Нам для того, щоб мати перемоги, треба мати державу, нам треба мати право обирати та бути обраним, а не так, як це в росії, мати свободу слова, щоб можна було поспілкуватися з журналістами, мати справедливий і незалежний суд, не мати корупції у вищих ешелонах влади – і ще багато чого мати і чого не мати для того, щоб наша держава була на 100% успішною.
